гавса. Побег i залез на елку на краю села. Немцы ходзілі i пыдпальвалі хаты. Село загорэлосо. Половіна села тоды згорэла. А Васіль сёдзёв на елцы да гаж дрыжав. Немцы подышлі пыд елку. Походзілі. Васіль думав, шо вжэ конец. Так страшно було, шо, казав, гаж себэ не помнів. Але добрэ, шо елка була высока да розгаліста. Воны не побачылі его. Немцы.пошл i. Гэто гаж чы не цэлы дзень вэн там просёдзёв. Тэлькі пэзно нэччу злёз да побег в лес. Шчасце нашэ, шо нам парцізаны росказалі, шо паліці будут, да мы повдекалі. Рыгор Андрэевіч Самуйлік, 54 гады В. Доугая ЯК Я ОД ВОВКЭЙ БОРОНІВСА Поехав я с.твоім бацьком готовіці дрова. Твэй бацько шчы малы був, годэй чэтыры. Поставів я воза, а сам пошов дрова сёкці, готовіці. А Грышку на возе оставів. Бачу — вовкі. Подходзят до мане, штукі тры. Схваців я ломачыну да став бороніціса. Думаю, як там Грышка,— страшно мне стало. Отходзю до врза, добрэ, шо недалёко було. Оглянувса, бачу: плачэ мэй Грышка, плачэ. Я одмахваюс од вовкэй, а воны пыдскаквают. Одному по зубах дав, i вовкі побёглі в лес. Сокёру я в лесе оставів i забув про её, так спугавса. Подбёг до воза, узяв Грышку на рукі, а вэн гаж заходзіцца. Потрохі сціх. Добрэ, шо вовкі не напалі на вэз с конем. Во як зо мною було, так страшно вспомінаці. I зэрэ мурашкі, як вспомню, по спінё бегают. Васіль Андрэевіч Самуйлік, 67 год В. Доугая ЯК СЕНО ГРЭБЛІ ДА В ЯГОДЫ ХОДІЛІ Як сено грэблі, то в копіцэ клалі. Ходілі по болоті. Нагрэбэм на насілы бэрэмнямі да кладэм на копіцу. Да нэсэм до подка. Подок накладены з дров чы з лозы, на тэе кладэм сено. Чы на грудку кладэм. Подка зробімо на болоті. Хтонь подае, а я стою на стожку да вэршу. А потом ідэм додому. Бувае споваем, а як натомімоса, то нэ здужаем. Прыдэш, ляжысса i оддыхаеш. А взавтра врано в ягоды йдэш. Мнэго в лёсі ягэд. Ходілі-з дэвчатамі, з бабамі ходілі
3 👁