окола цэрквы обйідут, завэрнуцьця і йідут навстречу до молодэі. Розвэрнуцьця і пырыд молодэю, і йідут до цэрквы, два спэроді, тры ззаді. Прыйідут до цэрквы, станут коло хурманкы тэі, шо йіхала молодуха, коны прыв'яжут. Козакы вводят молодуху в цэркву, а самы ждут. Ідут в цэркву, два спэроду, тры ззаду, за імы молодуха з молодцём, коло молодця помолодый, коло молодухы дружка. Як звынчялісь, то козакы знов йідут попырод молодых, шо сылі, два спэроду, тры ззаду. Йідут до молодоі, до хаты, собшчают, і знов назудос до молодых йідут. І знов провожают молодых до домы, але попырод йідут. Послі коны роспраглі. А послі запрагают тыі коны. А як бідна молодуха, то могло буты тры козакы, одын спэрэду, два ззаду. ЖЫТНЯ ПЭРЭПІЛКА Дожалі жыто, робат квітку з жыта, додому нысут і спывают: Дожяла жыто, выгнала вовка. В мого господаря сыва головка. А жмэню жыта остават на полі, дэ в стороні. Гэто — пэрэпілка. Кылька стэблюв жыта там. Клалі камінчыкы, камінчыкамы обгородят тую пэрэпілку. Встромыт туды кыя, кыёчка воткнэ чы ораба голяку. І сядэ і поле тую пэрэпілку. Як обжынают, то спывают: — Вылітай, пэрэпілко, Бо в мынэ вжэ жыта тылько. — Я ны буду вылітаты — Я тут буду зымоваты. Як почынае полоты, то пэрэпілку пырыхрыстыт. Як поле, то спывае: Мы пшэныцю пололі, Ручкы пококолі, Коровая ны кушалі. Выполе всю травычку, коб була чыста зымля. Ополовшы (і огородывшы), убырэ цвітамы, квыточкамы, зылля пов'яжэ, красівымы тряпкамы, шоб красіво було. Значыт — хозяін убрав. Вжэ пэрэпілку зловылі. Вжэ пэрэпілка стоіт. Убырэ пэрэпілку, ополовшы, положыт хлі