Скарбы народнай мовы (2005)

Чопка Сцяпана Антонавіча (суседа. 1910 г.н.), Чыр Ганны Іванаўны (суседкі, 1912 г.н.), Сяріунчыка Кузьмы Каленікавіча (суседа, 1934 г.н.). А чыя ж гэто маты по світу блукае? - А то того сына, шо Жыгулі мае. Батько хату збу'дуе, а дытэй ны погодуе. Бачылы вочы, шо кунлелы, то тыпэр хай йіде*гь, хоч повыла'зеть. Бьща тому, шо зымле на кому. Быз капусты кышкы пусты. Вывалыв вочы, ек баран ейця. Высна тогді, ек ушч трышчыть, а вдэнь шпошчы'ть. Громны 'цы - ныпывся півінь водьГцы. Громны 'цы - половына зымьщы. Гультай за роботу — намуляч за руку. Гуртом i батька добрэ быты. Добрэ святковаты, алы ны дай Божэ одсвечуваты (адпяваць'). До Дмытра дівка хытра. Друга жінка, друга думка. Ек будэ хліб, то будэ i до хліба. Ек з шце, так i до коньце. Ек попав помыз вороны, то i каркай як i во'ны. Ек трывога - то до Бога. Здзіжмо твое, а потом каждый свое. 3 слабэю головою у чед ны лізь. 3 чужого воза хоч сырыд калу. Йіду на коні - коне шукаю. Йіж, покы рот свіж, а підыш до гробу, то здзісы хворобу. Каля чого ходыш, од того попылыся. Колысь i півны ныслысь, а тыпэр i куры ны хочуть. Кормы свіню ны Богом, а снопом. Красіва, ек корова сіва. Кыб був чорт такый страпшый, ек намалёваный, то бьща була б. Кыб дід ны тішывся б, то повісьгося б. Люды спаты, а сова гораты. Мыхайло - з поля спыхайло. Набрався хэндзу (фанабэрыі'), ек сучка блох. На быду мныго ны трэба Наварью, ек Луця, шо ны здзісць i цюця. Над сыротою Біг з калытою. Надувся, бы Нэсьцюр до крыжа