Руч— Румян РУЧЕЙ, невялікі паток вады, рэчка, якая летам перасыхае; руччэй, руччы, ручав/на; ручавая вала, якая цячэ, праточная; ручисты, які цячэ. Сьлёзы ручыліся па твару. Рака ручыстая. Р У К О Б Л У Д ІЕ ср. анан/зм, рукамяцтва. Р У К О В О Д СТ В О ср. павадырства, кіравіцтва. РУК О В О Д И Т ЕЛЬ м. павадыр. Р У К О Д Ъ Й СТ В О В А Т Ь, рукадзеяць. РУКОДЪ Л1Е ср. ручная работа; руказдольства, руказдольнік— ніца, руказдольня. РУКОИМ НЫ Й, што зручна ўзяць, ухапіць рукамг, зручны, зручнасьць. РУКОМ ОЙ Н И К м. рукамыйніца; ставунгц. Р У К О П А Ш Ь, рукахваць, рукахвлтам. Р У К О П Л ЕСК А ТЬ каму, ллдкі біць, паклясклць. Р У К О П О Ж А Т ІЕ ср. рукапацісканьне. Р У К О П О Л А ГА ТЬ каго, пасьвячаць на сьвятарства ўскладаньнем рук архірэя на галаву пасьвячанага; пасьвячаць. Р У К О Т В О Р ЕН ІЕ ср. кожды твор рук чалавечых; рукатварэньне, рукатворны. Р У К О Т ЕР Н И К м. ручн/к. Р У Л А Д А ж. італьян. пералівы, перакоты голасу пры пяяньні. РУ Л ЁК м. нямец. качалка i рубчаты валнік да качаньня бялізны; качллк!. РУЛ Ь м. часьць усякага вадаплава, прыладжаная да карна (кармы), да кіравагіьня вадаплавам; стырно, стыраваць стырнік— ніца, кармунь, корнік, той хто кіруе карном. РУМ П ЕЛ Ь, жэрдзь да кіраваньня суырном; багля, баг!ль; корна, корніца. РУМ ЯНЫ Й, румяны, румянец; ружовы, руж. РУМ Я Н А чырвонуя фарба для націраньня аблічча; руw РУМ ЯНИ ТЬ што, каго; румян!ць
Дадатковыя словы
ананізм, карм^нь, ручавіна, ручнік, с^ырном, чырвон^я
1 👁