ніе. Смол. г., (Добр. Э. С. IV, 656); срав. пахождэння, прирождэніе.
Похожденье—1) происхожденіе.
Знау зладѣй царища,
Димьянища—бусурманища,
Ягорьшва награждэння,
Вяликыя пахаждэння.
2) Подвиги.
Славимъ тябе, Христе Божа,
Вяликыя твае пахаждэнія,
И бальшоя твае притярпѣнія.
Похотѣть — захотѣть. Пахатѣлася ей радить. Краснин. у., (Добр. Э. С. І, 405).
Похоронки — укромное мѣсто, гдѣ что-либо прячутъ. Чужія пахаронки ни линясь найти.
Похристосовать. Покстосовалъ яёчкамъ пана. Порѣч. у., с. Солова.
Похропать—1) поломать. Вары похропають яблони. Мядьвѣдзь пахропау кумывыхъ пчолъ; 2) поѣсть съ жадностью. Свёкыръ пахропау усю зимлянику. Похропалъ свекыръ, якъ мядьвѣдь усю чиста малину, што я набрала дитёмъ.
Похукать — направить на что-нибудь теплое, согрѣвающее дыханіе. Пахукай на пёрьстики, ти ни сагрѣютца.
Похулить, подвергнуть порицанію (въ Смол. у. глаголъ погудить). Рослав. у., с. Тананыкино.
Поцокаться — повозиться въ грязи, проходить, поѣздить по грязи достаточное время. Поцокались па грязи.
Поцѣловать — 1) поцѣловать; удивить кого враждебнымъ дѣйствіемъ. Во мине сянни Пятрокъ пацулувалъ — узялъ вядро за страву.
Початокъ — 1) начало. Видать съ початку, што ня быть порядку; 2) веретено большого размѣра, на которое переводятъ пряжу съ малаго веретена „рушника"; находящаяся на большомъ веретенѣ нить служитъ какъ-бы основой для холста.
Напряла почачуй,
Хуть ты дома ни начуй.
Почать—начать; почали—начали; почау — началъ. Зачали, почали поповы дочари. Якъ почау батька орясиный сына охаживать. Бѣльск. у., (Добр. Э. С. І). Чортъ почау мужику гаварить... Ельн. у., (Добр. Э. С. І, 347).
Почапаться — пожить съ трудомъ, понемножку. Почапауся троху, якъ побили, потэмъ и помиръ скора.
Почапить,—плю — повѣсить, нацѣпить. Смол. г., (Добров. Э. С. IV, 27).
Почапня—большое лукошко для мякины; иногда въ нее берутъ грибы. Вотъ яму дали пачапню, што ѣздють на гумно за атореі. Ельн. у., (Добр. Э. С. І, 591). Засиліу пачапню и пашоу у грибы; набрау цѣлую пачапню баравикоу.
Початочекъ—1) умен. отъ початокъ, веретено
91 👁