В.А. Саланевіч
ЧУХОВСКАЯ БУВАЛЬШЧЫНА
1
У Ботовы був такій Мытрук. Як служыв (а тогді було служыты в армійі дваццэть пьять год), вэльмы захотів побачыты свою сэмню, вэльмы вдумавса – занудыв, заскучав.
От пудыходыть до ёго чоловік і кажэ, шчо можэ показаты ёму ёго сэмню, алэ коб вун ны слова ны сказав, як будэ в хаты, бо помрэ і вун, і гэтой чоловік.
От обырнувса вун някім гебы конём, гебы зміём. Сів на ёго Мытрук – і оно чуты ёму було няке, гебы гудэ нішчо, а ныц ны бачыв. А як остановылыса, то ўбачыв свою хату.
Побув у хаты, а потом – назад. Знов зашумів, загув вітёр. Алэ вжэ остановылыса посырэд дорогі, коло валыкого розбытого дуба, наполовыну сухого, коб оддыхнуты.
А тут той і росказав Мытруку, шчо тут, на дубу, воны варылы кашу. Ажно удырыв грум, обырнув того котла - і дэ каша тыкла, то там дуб засох.
Спужавса Мытрук, бо поняв, шчо гэто нычыстый. Алэ ж отказатыса ны муг, бо трэба було на службу. Той тожэ поняв і сказав, шчо ўспіють...
Потом Мытрук напысав додому пісьмо, а дома ны повірылы. І ужэ як прыйіхав з арміі, то росказав, дэ шчо бачыв по дорозы і в хаты.
2
Про нычыстых мныго чого стары люды росказвалы.
З Ботовскойі цэрквы як шлы, то пужав: выдавса чоловіком – молодым, у чорному капылюшы, і одэжа чорная, з тросточкою, а одэжа – костюм.
Бачылы кай моглыц – жоноччыною.
Нычыстым шчыталы й выхора, як крутыть.
Дытэй пужалы то бабою якою страшною: одразу прыкіныцца доброю, а як завыдэ до сыбэ в хату, то станэ звыром.
Бувало, чулыса някі голоса (частій - спувалы), алэ як до йіх ідэш, то ны дуйдэш. Алэ й самы старыйі люды ны вірылы вжэ.
80 👁