Старонка 323
◀ / 386 ▶
В.А. Саланевіч ЧУХОВСКАЯ БУВАЛЬШЧЫНА 1 У Ботовы був такій Мытрук. Як служыв (а тогді було служыты в армійі дваццэть пьять год), вэльмы захотів побачыты свою сэмню, вэльмы вдумавса – занудыв, заскучав. От пудыходыть до ёго чоловік і кажэ, шчо можэ показаты ёму ёго сэмню, алэ коб вун ны слова ны сказав, як будэ в хаты, бо помрэ і вун, і гэтой чоловік. От обырнувса вун някім гебы конём, гебы зміём. Сів на ёго Мытрук – і оно чуты ёму було няке, гебы гудэ нішчо, а ныц ны бачыв. А як остановылыса, то ўбачыв свою хату. Побув у хаты, а потом – назад. Знов зашумів, загув вітёр. Алэ вжэ остановылыса посырэд дорогі, коло валыкого розбытого дуба, наполовыну сухого, коб оддыхнуты. А тут той і росказав Мытруку, шчо тут, на дубу, воны варылы кашу. Ажно удырыв грум, обырнув того котла - і дэ каша тыкла, то там дуб засох. Спужавса Мытрук, бо поняв, шчо гэто нычыстый. Алэ ж отказатыса ны муг, бо трэба було на службу. Той тожэ поняв і сказав, шчо ўспіють... Потом Мытрук напысав додому пісьмо, а дома ны повірылы. І ужэ як прыйіхав з арміі, то росказав, дэ шчо бачыв по дорозы і в хаты. 2 Про нычыстых мныго чого стары люды росказвалы. З Ботовскойі цэрквы як шлы, то пужав: выдавса чоловіком – молодым, у чорному капылюшы, і одэжа чорная, з тросточкою, а одэжа – костюм. Бачылы кай моглыц – жоноччыною. Нычыстым шчыталы й выхора, як крутыть. Дытэй пужалы то бабою якою страшною: одразу прыкіныцца доброю, а як завыдэ до сыбэ в хату, то станэ звыром. Бувало, чулыса някі голоса (частій - спувалы), алэ як до йіх ідэш, то ны дуйдэш. Алэ й самы старыйі люды ны вірылы вжэ.
Нават дробная праўка будзе карыснай. Не стаўце знакі націску, каб словы лепш знаходзілася праз пошук.
80 👁
◀ / 386 ▶